Фрідайвінг. «На одному подиху»

Фрідайвер — Олексій МолчановСьогодні фрідайвери без будь-яких спеціальних пристосувань для дихання пірнають глибше дельфінів і підводних човнів. І їх можливості здаються безмежними.

Якби людину проектували, наприклад, інженери ЦКБ «Рубін» — головного конструкторського бюро з виробництва підводних човнів, то на глибині 40 метрів тиск води проломав би йому грудну клітку. Якщо розраховувати Homo sapiens як просту механічну систему, слід визнати: порожниста і тендітна грудна клітка не дає йому жодних шансів. Але ось я розмовляю з Олексієм Молчановим, людиною, пірнаючим без акваланга глибше 110 метрів, п’ятикратним віце-чемпіоном світу, світовим рекордсменом по фрідайвінгу — живим доказом того, що людину конструювали в іншому місці.

Допірнались

Фрідайвери — Наталія Молчанова з сином ОлексіємСьогодні далеко не кожен здатний розрахувати механічну міцність систем, занурених у воду, що вже говорити про минулі століттях. Професійні мисливці за перлами пірнали на позамежні глибини, і ніхто не міг зафіксувати їх досягнення. Перший рекорд був встановлений в 1949 році, коли італійський пілот морської авіації Раймондо Буше на спір пірнув у Неаполітанській затоці на глибину 30 метрів. Там якраз працював водолаз у важкому скафандрі, який і підтвердив, що Раймондо суперечку виграв. Рекорд зафіксований, значить, завжди знайдуться охочі його побити. Тому багато хто вважає 1949-й роком появи фрідайвінгу — глибоководного занурення з затримкою дихання.

Спочатку за рекорди билися темпераментні італійці, що підкорили до 1952 року 39 метрів. Незабаром до них приєднався бразилець Амеріго Сантареллі, пірнувши за 40 метрів. А ще через кілька років розпочалась ера італійця Енцо Майорки і француза Жака Майоля — мабуть, найбільш знаменитих фрідайверів світу, яких прославив у «Блакитний безодні» великий Люк Бессон. Фізіологи того часу визначили абсолютну межу глибини для людини — 50 метрів, але в 1961 році Енцо Майорка подолав цей рубіж. Незабаром Майорка і Майоль підкорили і 60 метрів — їхні досягнення завели фізіологів в глухий кут.

Люди-дельфіни

Фрідайвер Наталія Молчанова біля тросу із фрідайвером з «підтримки»Сьогодні, коли фрідайвери пірнають глибше підводних човнів Другої світової війни, фізіологи лише частково пояснюють феномен фрідайвінгу і не поспішають навіть приблизно визначати нові межі для людини. Провідною гіпотезою залишається ідея Жака Майола про «підводний рефлекс ссавців» (легендарний фрідайвер розширював не тільки уявлення про можливості людського організму — він спробував розширити уявлення людини про самого себе).

Суть гіпотези Майоля в наступному: всі ссавці вийшли з Світового океану і в процесі еволюції так і не розгубили своїх водних навичок. Саме ці навички дозволили деяким видам — ​​наприклад, китам і тюленям — повернутися назад в океан. Ніякими принципово новими пристосуваннями ці тварини не обзавелися, що навело Майоля на думку: людина при достатньому тренуванні може почувати себе у воді не гірше тюленів з китами. До цієї теорії Жака Майола підштовхнув досвід тісного спілкування з дельфінами, який він отримав у 1957 році, коли працював техніком у флоридському океанаріумі (через три десятки років Майоль навіть написав книгу «Homo Delphinus. Дельфін всередині людини»).

Фрідайвер Олексій Молчанов — під час тренуванняСвої тренування і підготовку до підкорення глибин Жак Майоль ще задовго до виходу книги називав «дельфінізацією». Дельфінізірував він себе грунтовно: 23 листопада 1976 Майоль першим досяг психологічно важливого рубежу — стометрової глибини із затримкою дихання, а в 1983-му встановив свій останній рекорд — 105 метрів. Якщо згадати, що дельфін афаліна пірнає в Чорному морі на глибину до 90 метрів, то Жака Майола і справді можна вважати людиною-дельфіном.

Приховані ресурси

Основні фізіологічні реакції організму на великі глибини французькі фізіологи вивчили ще при Майолі, з тих пір принципово нічого не змінилося. Під впливом тиску сильно стискується грудна клітка, викликаючи зменшення серцебиття на 40–70 відсотків — брадикардію, що, в свою чергу, призводить до зниження витрати кисню. «Це природна реакція людського організму на підвищення тиску, — говорить Олексій Молчанов. — На поверхні, як би не хотілося, так уповільнити серцебиття не вийде». Під впливом тиску, після 10 метрів, кровообіг перерозподіляється до центральних органів, а периферія майже «знеструмлюється». Як реакція на затримку дихання, відбувається скорочення селезінки, в крові збільшується кількість еритроцитів, що транспортують кисень. Поступово починає накопичуватися вуглекислий газ, організм «закісляется», що, в свою чергу, покращує віддачу кисню тканинам. Легені скорочуються до мінімального обсягу (менше чверті первісного). У фізіології цей процес називається пристосувальною реакцією організму.

Олексій Молчанов на тренуванні розтягує діафрагмуНезважаючи на те, що пристосувальна реакція у всіх одна, просто піти і пірнути на сто метрів у вас не вийде. Перший обмежувач — діафрагма, куполоподібний м’яз, яка при вдиху опускається вниз, при видиху — підтягується вгору. Чим еластичніша діафрагма, тим вище може підтягнутися вона при пірнанні, тим менше залишковий обсяг.

Саме тому нетренована людина, яка навіть вміє добре затримувати дихання, не зможе відразу пірнути глибоко — йому не вдасться компенсувати тиск, сильний біль в районі діафрагми і барабанних перетинок зупинять водолаза. Плюс виникне відчуття, що не вистачає повітря — нормальна реакція на стиск тіла. Хоча це не так: повітря ще досить, просто воно стиснулося. Змінився обсяг, але не кількість кисню.

Повна упаковка

«Якщо ми хочемо пірнати глибоко, — говорить Олексій Молчанов, — у нас повинна бути еластична діафрагма і треновані міжреберні дихальні м’язи. Щоб був більш повний вдих, вони повинні добре розтягуватися. І це далеко не все». Наприклад, ще треба навчитися продуватися, вирівнювати тиск в області середнього вуха і пазухах з «забортним» тиском. Проста компенсація тиску працює до 30 метрів, на яких досягається залишковий об’єм легенів, коли вже видихнути неможливо. Щоб пірнути глибше, потрібно освоїти так званий метод Френзеля, коли продувка йде не з легких, а з рота, чимось нагадуючи ковтання. Гортань при цьому закрита, а продування відбувається за рахунок напруги м’язів мови.

Хочете пірнути ще глибше? Наступний метод — маусфіл: повітрям слід наповнити рот, роздуваючи щоки, причому на глибині близько 25 метрів, коли ми ще можемо використовувати повітря з легенів. І далі ми подорожуємо на цьому запасі. Якщо з’явиться бажання ковтнути, то все це повітря моментально піде в легені, і про подальше зануренні можна буде забути. Цей метод дозволяє пірнати дуже глибоко, за сто метрів.

Наталія Молчанова разом з сином ОлексіємВеликі глибини вимагають і освоєння техніки упакування повітря. Спочатку людина набирає повітря в легені до межі, коли звичайним способом вдихнути вже не може. Далі, використовуючи рот як шлюзову камеру, він «допаковує» ще два-три літри повітря, з боку дуже нагадуючи велосипедний насос — із закритою гортанню наповнюється рот, потім з рота повітря проштовхується в легені. Тепер можна йти під воду.

Під кайфом

«Людина під водою позбавляється звичного йому життєвого простору. Чуже середовище дивно діє на психіку. У якийсь момент занурення мене охоплює безпричинна радість... Мені буває так добре під водою, що я втрачаю лік часу. Ні найменшого бажання дихати; здається, що під водою можна знаходитися вічно... Мене лякає радість занурення» — так описував свій стан Жак Майоль.

Чарівні почуття, які відчуває людина на глибині і якими він не може поділитися з іншими, — найсильніший цемент, що скріплює дружбу фрідайверів, наприклад тих же Майоля і Майорки. Менш романтичні люди називають це азотним наркозом, наркотичною дією азоту під тиском на центральну нервову систему.

Фрідайвер Наталія Молчанова на чемпіонаті світу в Греції«Азотний наркоз кожною людиною відчувається по-різному, — загадково усміхається Олексій Молчанов. — У мене стан на глибині швидше рівний. Особливе відчуття ейфорії приходить, коли ти, повністю розслабившись, падаєш в глибину. Комусь видіння бачаться, у когось логічний ланцюжок думок починає миготіти як у калейдоскопі, доходячи до абсолютно неймовірних образів. Спливають чудові спогади з дитинства. Давно забуті мрії. Я намагаюся на них не зосереджуватися, концентруючись на самому процесі пірнання. Кайф же можна собі дозволити тільки на невеликій глибині — на серйозних глибинах це загрожує втратою контролю і може призвести до втрати свідомості на спливанні». І це найбільша небезпека, яка чатує глибоководних пірнальників.

Порятунок фрідайвера — справа рук самого фрідайвера

«Як вони страхуються? — Наш фотограф Андрій Каменєв зовсім недавно відкрив для себе фрідайвінг, і очі в нього азартно блищать. — Був час, використовували для цього технодайверів. Однак втрати на змаганнях були не серед фрідайверів, а серед страхуючих. Тому зараз страждають більше не спортсмени, а технодайвери. Сьогодні, в залежності від глибини занурення, страхуючий фрідайвер в ластах йде назустріч спортсмену, який повертається. У чому сенс страховки? У фрідайверів є такий термін „блекаут“ — втрата свідомості під водою. Якщо фрідайвер „рубонув“ на сто метрів, ніхто його не врятує. Але там вони не рубаються, а відключаються на зворотному шляху».

Олексій менш емоційний, але погоджується: фрідайвер втрачає свідомість на зворотному шляху, біля самої поверхні — метр-два, найбільше — десять метрів. Вкрай рідко, десь раз на рік, трапляється блекаут на глибині 15–20 метрів. Але це серйозні глибинні занурення, і на них страхувати починаючи з 40 метрів, часто парою.

Техніка техніці — «рознь»

Бульбашка на вспливанні навколо голови фрідайвераГлибинний фрідайвінг ділиться на два принципові напрями. Перше — це пірнання з вантажами, заняття технічно складне і небезпечне. Своєрідний технофрідайвінг. Саме в такій техніці ставив свої рекорди Жак Майоль. Сьогодні королем у цій дисципліні (No Limits) є австрієць Герберт Ніцше, в 2007 році підкорив глибину 214 метрів. Зараз він готується встановити два нових рекорди поспіль: 266 і 300 метрів, сконструювавши для цього божевільний обтічний вантаж — след. 300 метрів — це 600 метрів в обидва боки, і след повинен бути дуже швидким. У самому низу він зобов’язаний йти зі швидкістю 5 метрів в секунду. І якщо не встигнеш продуватися на такій швидкості раз на три-чотири секунди, прощайте барабанні перетинки. Загалом, Ніцше сьогодні — отакий підводний Юрій Гагарін.

Друге, більш спортивний напрям — власне фрідайвінг, пірнання в глибину. Рекорд світу в ластах — 124 метри. При такій техніці спортсмен повинен плавно ковзати у воді, з мінімальними енерговитратами.

Надглибини — це, як правило, моноласти. Чим моноласта краще звичайних ласт? У неї більше площа, більш економічна техніка, менш енерговитратна, ніж розніжка. Леза сучасних моноласт — це майже продовження ноги. Нам пощастило, в Росії краща техніка плавання в моноласті, і в цьому році в Олексія Молчанова були всі шанси виграти чемпіонат світу в Греції, рекордна глибина легко була зроблена на тренуванні, але до змагань не вистачило дня відпочинку плюс погодні умови підвели.

Що таке метр

«Як іде боротьба за метри на такій глибині?» — Допитуюсь я в Олексія. Якщо занирнув на 118 метрів, чому не можна на 124?

Фрідайвер винирює із води«Здається, зовсім небагато, але це 12 метрів туди-назад, 12 секунд на величезній глибині, з високою концентрацією вуглекислого газу і кисню, — відповідає він. — Свідомість начебто чиста, але по тілу йде легкий тремор, невелике тремтіння. До того ж внизу розвертаєшся, а спливати важко, негативна плавучість починається вже на 30 метрах. На 100 метрах швидкість вільного падіння в обтічному стані 1,5 метра в секунду. І на зворотному шляху розслабитися не можна, треба активно працювати. Тому глибина і додається на тренуваннях по метру. Там не до жартів».

Наступна спроба штурму світового рекорду у Олексія буде тільки через два роки — чемпіонат світу з фрідайвінгу в індивідуальному заліку відбудеться в 2013 році, і Молчанов налаштований рішуче. Мене ж мучить питання: а чи існує та сама межа, абсолютна? Фізіологи давно вже не ворожать. З іншого боку, кашалоти пірнають до 1200 метрів. І, якщо вірити Майолю, ніякими особливими глибоководними пристосуваннями, яких не було б у нас, ці кити так і не обзавелися.

Текст: Олександр Грек Фотографії: Андрій Каменєв
National Geographic, січень 2012
Переклад Валерій Рукавішніков

Zippo 11.09.12

---