Останнім часом, звичайні люди та засоби масової інформації стосовно підводної діяльності часто використовують термін дайвінг — від англ. «to dive» — пірнати, що призводить до певного непорозуміння. У зв’язку з тим, що на заході дайвінгом називають всю діяльність у воді, а в Україні зазвичай стосовно лише до аматорського дайвінгу, все інше слід називати водолазними роботами та водолазними спусками.

Зазвичай водолазну техніку поділяють на глибоководну та не глибоководну. Глибоководна техніка використовується для зануреннях на велику глибину, коли необхідно забезпечити максимальний захист організму водолаза. Таких водолазів називають — важкими водолазами. Вони використовують водолазний скафандр і, як правило, «прив’язані» до шлангу, через котрий їм з корабля, або з суші подається повітря для дихання.

Не глибоководна техніка використовується для водолазних робіт на невеликій глибині в умовах гарної видимості і помірної температури. Таких водолазів називають — легкими водолазами. Вони використовують акваланг і гідрокостюм і можуть діяти автономно.

В наш час, щоб отримати перший менш-більш серйозний сертифікат дайвера, який дозволяє спускатися на глибину до 18-ти метрів, потрібно від сили 1-2 тижні. А от щоб стати водолазом — мінімум півроку. На даний час дайверів готують практично в кожному великому місті України, а от водолазною підготовкою займаються тільки інститути в Києві та Севастополі. Звичайно, професія водолаза вимагає доброго здоров’я, теоретичної підготовки і головне — вміння мислити. Адже під водою зовсім інші умови, ніж на суші. Іноді a видимість у воді менше метра. На осліп спробуй зрозумій, що сталося з тросом буксира або гвинтом судна. Якщо дайвер — розважається, насолоджуючись картинами підводного світу, то водолаз працює. Водолаз повинен вміти все: знати зварювання, вміти підняти камінь вагою більше себе самого, проводити такелажні, аварійно-рятувальні роботи. І весь час бути напоготові: принюхуватися, придивлятися. Занадто багато небезпек чекає на людину під водою. Насамперед потрібно вміти вирівнювати вушний тиск. Найпоширеніша травма у підводників якраз — баротравма вуха. Занадто швидко піднявся на поверхню — кесонна або як її ще називають декомпресійна хвороба. Таку людину якнайшвидше потрібно відправити у госпіталь де є спеціальна барокамера, щоб у критичних випадках допомогти людині. Такі випадки трапляються і серед дайверів. Під водою все грає роль: хороший костюм, дихальний апарат, комп’ютер і обов’язково хороше здоров’я та фізична підготовка.

Сьогодні робота водолаза набагато полегшена сучасними легкими гідрокостюмами. Раніше водолазне спорядження важило 145 кг. І оплачується зараз їх робота досить пристойно. Причому в Одеських глибинах практично немає серйозних небезпек. Не чіпай тільки медуз з синім відливом і скатів-хвостоколів. Підводна флора і фауна найбільш насичена перші десять-двадцять метрів. Водолазам доводиться працювати на великих глибинах, виконувати складні підводні роботи: у доках, в постановці суден, проводити аналіз стану підводної частини суден. Все це за допомогою сучасної апаратури та устаткування.

Але, незважаючи на всі переваги водолазів перед дайверами, в наш час більшість водолазів, як правило, старшого віку. Зміни, як такої, немає. А драйвери, які звикли до підводних красот, навряд чи займуться аварійно-рятувальними роботами в мутній воді порту.