Головною визначною пам’яткою крихітного італійського містечка Поліньяно-а-Маре на початку серпня цього року була платформа для стрибків у воду, укріплена на стрімкій скелі в мальовничій бухті на висоті 26 метрів.
Просто підійти до краю й подивитися, і то потрібно величезна мужність: хоч платформа добре укріплена, вона коливається під поривами вітру і просто під вагою людського тіла. Що там підійти, підповзти до краю і заглянути в безодню страшно до жаху. І страх цей обгрунтований — падіння у воду з такої висоти однозначно веде до летального результату. Втім, у світі є кілька десятків людей, які не тільки виживають при таких стрибках, але і роблять в польоті численні сальто і гвинти.
12 кращих з них зібралися 8 серпня в Поліньяно-а-Маре на етапі найпрестижніших змагань з кліф-дайвінгу: Red Bull Cliff Diving World Series. Ось
Нестискувана рідина
Вода здається м’якою і лагідною, тільки якщо повільно занурюєшся в неї. З ростом швидкостей відчуття змінюються на протилежні. Інструктори зі стрибків з парашутом кажуть, що, якщо парашут не розкрився, потрібно всіма силами уникати падіння у водоймище — як не дивно, земля, особливо рілля, залишає шанси, а ось вода — ніяких. Вода — це нестискувана рідина, і при стрімкому падінні вас спочатку розплющить об поверхню, а вже потім поглине безодня. Правда, це на швидкостях за 200 кілометрів на годину.
У кліф-дайвінгу швидкості поменші — при стрибках з висоти близько 30 метрів (стандартне обмеження в цій дисципліні) спортсмен при вході у воду розвиває швидкість під 100 кілометрів на годину. Відчуття при цьому, за словами Артема Сільченка, як ніби пробиваєш ногами асфальт. Втім, сам момент торкання води не самий небезпечний, набагато більше несподіванок спортсменів (яких в кліф-дайвінгу називають не інакше як атлетами) очікує під водою. Гальмівний шлях атлета у воді становить менше трьох метрів! Артем говорить, що досвідчені спортсмени можуть стрибати з такої висоти в басейн глибиною всього 2,8 метра. Для порівняння: гальмівний шлях Porsche 911 GT3 зі 100 кілометрів — 34,8 метра, а боліда Формули-1 — трохи більше 20 метрів. Хоча для змагань вибирають місця з глибинами п’ять-шість метрів.
На кінограмі видно, що вхід атлета у воду супроводжує гідродинамічний удар, схожий на попадання в рідину високошвидкісної кулі. У непідготовленої людини може розірвати селезінку та інші внутрішні органи, переламати навпіл хребет, закидаючи голову до п’ят, розірвати на шпагат. Всього цього на змаганнях з кліф-дайвінгу ви, звичайно, не побачите: тут стрибають кращі в світі, і вони готові до зустрічі з водою на такій швидкості.
Шлях воїна
Займатися кліф-дайвінгом, як правило, починають, завершивши кар’єру стрибунів у воду з
Але від 10 олімпійських до 30 кліф-дайвінгових цілих 20 метрів, і, як кажуть атлети, кожен з цих метрів відчуваєш на своїй шкурі, м’язах, зв’язках, кістках і суглобах. Відразу така висота нікому і не підкориться, тому у майбутніх кліф-дайверів одна дорога — в водні шоу. Артема, наприклад, запросили в Шеньчжень (Китай). Правда, шоу хоч і вважається китайським, більшість учасників — росіяни й українці. Чоловіки, як правило, стрибають, жінки займаються водної акробатикою. Але головне — в таких шоу є проміжні платформи, що дозволяють поступово збільшувати висоту стрибків. Свій особистий рекорд — 31 метр — Артем встановив якраз в Китаї. А чинний рекорд належить швейцарцю Оліверу Фавро, який стрибнув у 1987 році подвійне сальто назад з висоти 53,9 метра у Франції. Правда, рекорд цей неофіційний — при приводненні Олівер зламав хребет, а рекорди, які супроводжуються серйозними травмами, не зараховуються.
Спортсмени-висотники
Багато хто вважає батьківщиною кліф-дайвінгу гавайський острів Ланаї: тут ще в XVIII столітті Кахекилі, останній король племені Мауї, примушував своїх солдатів стрибати у воду з високих скель, щоб довести свою відданість і безстрашність. Втім, можливо, це лише красива легенда. Сучасний кліф-дайвінг розвинувся з спортивних шоу кінця минулого століття, в яких колишні чемпіони лоскотали нерви глядачам, здійснюючи запаморочливі стрибки. Само собою, виникла потреба з’ясувати, хто кращий. І в 1996 році утворилася Всесвітня федерація хай-дайвінга зі штаб-квартирою в Швейцарії.
Назва відображає і невидимий вододіл. У хайдайвінгу спортсмени стрибають із спеціально побудованих веж. Тому змагання можна проводити там, де зручно розмістити глядачів, встановити телекамери, зустріти спортсменів і гостей. Висота стрибка може бути встановлена з граничною точністю. Всесвітня федерація проводить свої чемпіонати світу (через проблеми з фінансуванням — не кожен рік).
Слідуючи логіці, кліф-дайвінгом (від англ. cliff — прямовисна скеля) слід називати стрибки у воду зі скель в природних умовах. Найвідоміший захід в кліф-дайвінгу — серія Red Bull Cliff Diving World Series, хоча і в цих змаганнях не обходяться без спеціальних конструкцій.
Серія складається, як правило, з шести етапів в самих мальовничих куточках світу: від норвезьких фьордів до криниць-озер індіанців майя на Юкатані. Як і в багатьох інших видовищних видах спорту, професійна серія стоїть рангом вище, хоча багато учасників Cliff Diving World Series були чемпіонами світу та по хайдайвінгу: австралієць Стів Блек — в
Але головна мрія кожного атлета — особиста перемога в професійній серії.
По частинах
Кожен стрибок з такої висоти подібний до мікроподвига. Артем на шоу намагається зайвий раз не ризикувати. Змагання — це інше. Тут треба не тільки перевершити себе — всіх перевершити. А трюки для перемоги щороку придумувати все складніше. Після того як трюк складається в голові, він ділиться на фрагменти, які відточуються на звичайних спортивних трамплінах до досконалості. «Потім налаштовуєшся на стрибок, тиждень не спиш, збираєшся і перший раз стрибаєш хай-дайв, — говорить Артем. — Страшно? Звичайно. Але небезпечний тільки неконтрольований страх. А звичайний — мобілізує. Втім, і він іде за кілька кроків до краю. У самого краю ніякого страху немає — я вже весь в польоті».
Сам стрибок ділиться на дві фази. Перша — це обертання, сальто, обороти. Друга — підготовка до входження у воду. На кінограмі стрибків прекрасно видно, коли спортсмен в кінці першої фази фіксує погляд на поверхні води і більше не випускає її з виду. Точне визначення відстані тут життєво важливо, тому місце входу у воду постійно поливається зі шланга — хвилькі роблять поверхню води більш помітною. До речі, атлети не довіряють організаторам і переміряють висоту стрибка. Ніяких лазерних далекомірів — багато років з ними подорожує стара рулетка. Помилка вимірювання — максимум п’ять сантиметрів. Ще один ворог кліф-дайвера — хвилювання. «Був випадок, коли стрибун передімною з 21 метра впав на воду боком, а мені після цього стрибати з 31 метра, — щулиться Артем. — Тепер намагаюся не дивитися чужі стрибки».
Поліньяно-а-Маре
Етап триває два дні. Перший день — тренувальні стрибки. Дуже прості, але не менше безстрашні. Хоча лідер серії,
Стрибки у другий день починалися о 17:00, але вже до обіду на скелях навколо платформи яблуку ніде було впасти. Незбагненно, як на цих скелях вмістилися 45 тисяч глядачів. До фінального третього раунду доходять тільки шестеро учасників: хтось сходить через травми, хтось недобирає бали. Після свого самого складного в світі стрибка лідирує Гарі Хант. Останній раунд відкриває Артем: він стоїть на руках на самому краю платформи, і захоплений натовп внизу завмирає. Стрибок, багатотисячний зітхання глядачів, ідеальний вхід і коментаторське темпераментне італійське «Брависсимо!».
Всі чекають Гарі Ханта. Він розбігається по платформі (інакше не докрутити четверте сальто) і робить той же стрибок, що і на тренуванні. Однак хвилювання дає про себе знати, і, входячи в воду, він сильно вдаряється головою і грудьми. Спливає і показує: все гаразд. І тут всі шестеро росіян починають радісно кричати: «Ми перші!». Так, до наступного етапу Артем Сільченко — найсильніший у світі кліф-дайвер! Ура! Над Поліньяно-а-Маре звучить незвичний тут російський гімн. Ми — перші!
Додому
Ми летимо в Москву на сусідніх з Артемом кріслах. Кліф-дайвери — не футболісти, і навіть чемпіонів світу ніхто в обличчя не знає. Ніякого ажіотажу. Артем спить у кріслі, засунувши руки під прив’язний ремінь. Він стрибає хайдайв, навіть коли спить, і недавно, повертаючись з етапу в Норвегії, сіпнувся у сні і різко розвів руки в сторони, потрапивши двом пасажирам по обличчю. Довелося довго вибачатися. Так що, побачивши в літаку сплячого мужнього красеня з руками під ременем, уважно придивіться: чи не чемпіон він часом?
Текст: Олександр Грек
Переклад Валерій Рукавішніков