Автор Тема: Перше занурення. Новий Світ. Піратська бухта  (Прочитано 5042 раз)

0 Пользователей и 1 Гость просматривают эту тему.

Оффлайн Lyubko

  • Newbie
  • Сообщений: 1
От щастить мені завжди в усіх починаннях, як не парашут нового типу втулять за пів години перед стрибком, то катамаран персональний вручать і на пороги. Так от з дайвінгом це вже було швидше як правило, а не виняток.

Відпочиваючи черговий раз в Криму у Новому Світі, вирішили з другом Вовкою спробувати цю не хитру справу. Щоразу повертаючись з пляжу заходили в дайвінг клуб, щоб дізнатись що і до чого. В кінці тижня ми вже були як близькі родичі і «готові» до підкорення мілин. Так от інструктор, якому нас представив директор, чомусь вирішив, що ми досвідчені дайвери. А воно і не дивно, щодня мелькали перед його очима. Тож зібравши спорядження, човном у трьох вирушили в невідомість, точніше у двох, інструктор схоже побував там сьогодні не один раз. Втомлений він приліг на бережку перепочити, а нам натякнув збиратись і що скоро попірнаємо. Піратська бухта — місце пречудове і хоч на чомусь можна відволіктись, щоб не думати про страх. Якось вдалось «напялити» на себе всю цю фігою і саме вчасно, інструктор вже відклигав. Гуськом за ним полізли у воду.

З надіванням маски не виникло жодних проблем. Та що робити з усім іншим, що нагло теліпається з усіх боків? Переглянувшись з Вованом, зрозуміли, що краще дивитись на головного гусака і все повторювати. Пропали гори, пропало небо і лиш одна вода навколо, яка розчиняла силуети моїх колег. Бульбашки виходять, дихати можна, значить все гаразд. Помаленьку йдемо на дно... І тут Вова несподівано побачив поблизу величезну камбалу. Мов торпеда він рванув за нею, інструктор в слід за ним, а мені б метрових ластів не вистарчило, щоб їх наздогнати, тому завис з болем в серці й голові і як коршун літав над ними. Потім мені розповіли про продувку, та це було потім... В результаті порозбредались ми по бухті хто куди.
Сприйняття реальності зовсім інше, ніж над водою. Варто зробити один оберт і вже з трудом орієнтуєшся у місцезнаходженні, а було їх ойойой як не мало. Почало вже набридати і поплив я на сонце, виявилось в самий раз. Приблизно за 50 метрів «тирчали» з води мої колеги. Щоб краще їх побачити, зняв маску і тут же її втопив. До берега ще сили знайшлись догребти, а от по березі хоч на четвереньках повзай. В мене плюс до снаряги ще вода в жилеті, це як наслідок через невірне користування інфлятором. І тільки коли почали ділитись з Вованом враженнями, до інструктора дійшло, що ми чайники, причім цілком порожні. Очі в нього стали як у Вовки, коли побачив камбалу.

Щасливими ми повернулись на базу, та ще й з фотографіями. Грошей з нас  взяли як з родичів, а за маску просили не хвилюватись, бо і так її знайдуть. Приємно, коли все добре закінчується, та ще й словниковий запас збільшився на два слова, типу декомпресія та інфлятор.
Лишь те, кто рискует зайти слишком далеко, знают, как далеко они могут зайти.